ЧАСТИНА ТРЕТЯ

НОВІ ЗНАЙОМСТВА

Розділ 29

ЕЛЛЕН БУШ

Через кілька днів Мишко і Шурко Великий пішли на Смоленський ринок купувати фарби для гриму. На вулиці їм трапився Генка. Він походжав біля воріт складу Філіна.

— Ти чого тут стовбичиш? — запитав його Шура. — Ходім з нами реквізит купляти.

— Ніколи, — важно відповів Генка й обмінявся з Мишком багатозначним поглядом.

Мишко і Шура прийшли на ринок. Вздовж рядів рухався густий натовп. Шмигляли безпритульники, хрипіли грамофони, скандалили покупці годинників. Похмурі бабусі в старомодних капелюшках продавали поламані замки і мідні свічники. Спітнілий сільський парубок, мабуть, з самого ранку торгував гармошку. Оточений любителями музики, він розтягував на ній все одне і те саме «Страждання». Папуга витягував конвертики з пророцтвом майбутнього і повним описом минулого. Вешталися циганки в широких спідницях і яскравих хустках. І тандита здавалася нескінченною. Вона тягнулася далеко, на встелені насінним лушпинням доріжки Новинського бульвару, де працівники міського господарства встановлювали перші урни для сміття і обгороджували миршаву травичку блискучим дротом.

Хлопці стояли біля дідуся, що торгував «усім для театру», аж раптом хтось узяв Мишка ззаду за плече. Він оглянувся і побачив дівчинку-акробатку. Вона була в звичайному платті і зовсім не схожа на артистку. Дівчинка простягнула Мишкові руку й сказала:

— Здрастуй, забіяко!

Мишкові не сподобався її поблажливий тон, і він холодно відповів:

— Здрастуйте.

— Чого ти такий сердитий?

Зовсім не сердитий. Звичайний.

Як тебе звати?

— Мишко.

— А мене Еллен.

Мишко підвів брови:

— Що це за ім’я «Еллен»?

— Мій псевдонім Еллен Буш. Всі артисти мають псевдоніми. А. по-справжньому мене звати Олена Фролова.

А хто той хлопчик, що виступав з тобою?

Мій брат, Ігор.

— А бритий?

— Який бритий?

— Ваш оцей, старший. Хазяїн, чи що?

Оленка розсміялася:

— Хазяїн? Це мій тато.

— Чому ж ти його Бушем називаєш?

— Я ж тобі пояснила: це наш псевдонім.

— Ви все по дворах ходите?

— Ні. Батько склав умову, і коли розпочнеться сезон, ми виступатимемо в цирку. Ти бував у цирку?

— Звичайно, бував. Але в нас у будинку тепер є свій драмгурток. Ось наш режисер. — Мишко показав на Шуру.

Шура випрямився і з гідністю нахилив голову.

— У неділю буде наш перший спектакль, — продовжував Мишко. — П’єса чудова! Приходь з братом. Після спектаклю ви виступите.

— Добре, — сказала Оленка, — я передам Бушу. — І, трохи подумавши, спитала — А скільки за вихід?

— Що? — не зрозумів Мишко.

— Скільки за вихід? Скільки ви нам заплатите за виступ?

Мишко обурився:

— Заплатимо? Ти що, здуріла? Це спектакль на користь голодаючих дітей Поволжя. Всі наші артисти виступають безкоштовно.

— Н-не знаю. — Оленка з сумнівом похитала головою. — Буш, мабуть, не погодиться.

— Ну і не треба! Без вас обійдемось! Інші жертвують, щоб допомогти голодаючим, а ви хочете собі від них урвати. І не соромно?

— Не сердься, не сердься! — Оленка засміялася. — Який ти сердитий! Ми зробимо так: відпросимося з Ігорем погулять і прийдемо до вас. Добре?..

— Добре.

— Ну, до побачення. — Оленка простягнула йому й Шурі руку. — Тільки ти, будь ласка, не сердься.

— Я і не серджусь, — відповів Мишко.

Коли Оленка пішла, він сказав Шурі:

— Ох, і морока з цими дівчатами!

Розділ 30

КУПІВЛЯ РЕКВІЗИТУ

Вони почали вибирати фарби.

— Оце найбільш підходящі. — Шура крутив у руках коробку з олівцями. — Цей колір зветься «бордо». Бери, Мишко.

Мишко опустив руку в кишеню і в ту ж мить з жахом відчув, що гаманця в кишені немає. Все закрутилося перед ним. В юрбі мелькнула постать безпритульника. Мишко відчайдушно крикнув і кинувся навздогін.

Безпритульник вискочив з рядів, завернув у провулок і біг по ньому, плутаючись у довгому драному пальті. З дірок пальта стирчала брудна вата, рукава тяглися по землі. Він шмигнув у прохідний двір, але Мишко не відставав од нього і, зрештою, наздогнав на якомусь пустирі. Він схопив його за пальто і, важко дихаючи, сказав:

— Віддай!

— Не зачіпай мене, я психічний! — дико закричав безпритульник і вирячив білки очей, страшні на його чорному, вимазаному сажею обличчі.

Вони зчепилися. Безпритульник верещав і кусався. Мишко звалив його і, притискуючи до землі, нишпорив у брудному лахмітті, шукаючи гаманець. Безпритульник крутився, кусав Мишкову руку. Мишко рвонув його за рукав. Рукав одірвався від пальта і гаманець упав на землю. Мишко схопив його, і страшенна злість оволоділа ним. Скільки він трудився над створенням драмгуртка, ходив, канючив, умовляв, віддав свого Гоголя! І ось цей злодюжка трохи не зіпсував усе! І хлопці могли подумати, що він сам привласнив гроші… Ні! Треба йому ще всипати пам’ятного!

Безпритульник лежав на землі ниць. Його брудна худа шия здавалася зовсім тоненькою в широкому комірі чоловічого пальта. З відірваного рукава неприродно стирчала гола рука, брудна й подряпана.

Добре. Лежачого не б’ють… Мишко для порядку злегка штовхнув безпритульника погою й сказав:

— Знатимеш, як красти…

Безпритульник продовжував лежати на землі. Мишко відійшов на кілька кроків, потім повернувся й похмуро промовив:

— Ну, вставай, годі прикидатися!

Безпритульник підвівся й сів. Схлипуючи і витираючи кулаками обличчя, він бурмотів:

— Справився?.. Да?..

— А ти нащо гаманець взяв? Я ж тебе не зачіпав.

— Іди ти під три чорти!

— Лайся, лайся! — сказав Мишко, — ось я тобі ще добавлю!..

Але злість пройшла, і він знав, що не добавить.

Продовжуючи хлипати, безпритульник підняв відірваного рукава. Пальто його розхристалося, оголивши худеньке з випнутими ребрами тіло. Під пальтом у безпритульника не було навіть сорочки.

— Як же ти його пришиєш? — запитав Мишко, присівши навпочіпки і розглядаючи рукав.

Безпритульник крутив рукав і похмуро мовчав.

— Знаєш що? — сказав Мишко. — Ходімо до нас, моя мати пришиє.

Безпритульник з недовір’ям подивився на нього:

— Застукати хочеш…

— От чесне слово!.. Тебе як звати?

— Михайлом.

— От здорово! — Мишко розсміявся. — Мене теж Михайлом звати. Ходім до нас у клуб.

— Не бачив я вашого клубу!

— Ти кинь, ходімо. Там тобі дівчата в одну мить рукава пришиють.

— Не бачив я ваших дівчисьок!

— Не хочеш у клуб, ходімо до мене додому, пообідаєш у нас.

— Не бачив я вашого обіду!

— От який впертий! — розсердився Мишко. — Ходімо, тобі кажуть! — Він підвівся й потягнув безпритульника за цілий рукав: — Ну, вставай!

— Пусти! — закричав безпритульник, але було вже пізно: затріщали нитки — і другий рукав опинився у Мишка в руках.

— Ну от, — збентежено пробурмотів Мишко, — казав тобі, ідемо зразу.

— А ти набрався сили? Еге ж, набрався?

Тепер, на пальті у безпритульника зовсім не було рукавів, тільки стирчали голі руки.

— Добре, — рішуче сказав Мишко, — пішли до мене! — Він узяв обидва рукави. — А не підеш — не віддам, ходи без рукавів.

Розділ 31

БЕЗПРИТУЛЬНИК КОРОВІН

«Як зустріне нас мама? — думав Мишко, крокуючи поряд з безпритульником. — Ще, чого доброго, вижене. Гаразд. Що зроблено, те зроблено».

Ось і Генка на своїм посту. Він із здивуванням подивився на Мишка і його обірваного супутника. Хлопці в дворі також витріщилися на них. Мишко порахував гроші і віддав їх Славику:

— На! Коли прийде Шурко, віддай йому. Нехай сам купує, мені ніколи.

Вони прийшли додому. Мишко впхнув безпритульника в кімнату і рішуче промовив: