— Сідайте, хлопці, — сказав Олексій Іванович. — Ну, — він з усмішкою поглянув на них, — здорово вам Печорін відповів?

Це все неправда, — сказав Мишко.

Що неправда?

— По-перше, я не зубрю, а, по-друге, егоїзм зовсім не в цьому полягає.

— А в чому ж?

— Не в цьому.

— Так, — сказав Олексій Іванович, — ти правий. Егоїзм полягає в тому, що людина свої інтереси ставить вище за інтереси суспільства. Хіба можна називати людину егоїстом за те, що вона добре вчиться? Звичайно, ні. Адже вона діє в інтересах суспільства. А той, хто погано вчиться, завдає суспільству шкоди. Саме він і є егоїст. Так ти хотів сказати?

— Так.

— От і добре. — Олексій Іванович — помовчав, потім спитав: — Кортик приніс?

Мишко нерішуче подивився на військового.

— У присутності цього товариша можеш все розповідати, — додав Олексій Іванович.

Військовий довго і уважно розглядав пластинки, і коли він поклав кортик на стіл, Олексій Іванович сказав хлопцям:

— Ну, ми вас слухаємо, — і підбадьорливо посміхнувся до них.

Мишко оглянувся на друзів. І, відкашлявшись, промовив:

— Ми встановили, що цей кортик належав полковому збройовому майстрові, що жив за часів царювання Анни Іоанівни, тобто в середині вісімнадцятого століття.

Олексій Іванович здивовано підняв брови, військовий уважно подивився на Мишка.

— Анни Іоанівни? — перепитав Олексій Іванович.

— Так, Анни Іоанівни, — сказав Мишко.

— Це та, що льодяний дім побудувала, — вставив Генка.

Він хотів ще щось сказати, але Славик штовхнув його ногою, щоб не заважав.

— Як ви це встановили?

— Дуже просто. — Мишко підвівся, взяв у руки кортик, витягнув з піхов клинок. — Насамперед клейма, їх три: вовк, скорпіон і лілія. Бачите?

— Бачимо, бачимо, — сказав Олексій Іванович. — Ти розповідай.

Мишко продовжував:

— Вовк — це клеймо золінгенських майстрів у Німеччині. Такі клинки називалися «вовчата». Вони виготовлялися до середини шістнадцятого століття.

— Правильно, — Олексій Іванович усміхнувся, — є така марка зброї, дуже знаменита.

— Зображенням вовка або собаки, — продовжував сміливіше Мишко, — помічав свої клинки толедський майстер Юліан дель-Рей, Іспанія.

— Хрещений мавр, — вставив Генка.

— Він жив наприкінці п’ятнадцятого століття, — продовжував Мишко. — Тепер скорпіон. Це — клеймо італійських майстрів з міста Мілана. Нарешті, лілія. Клеймо флорентійського майстра…

— Параджіні, — підказав Генка.

— Так, Параджіні. — Він також жив на початку шістнадцятого століття. Ось що означають ці клейма. — Мишко торжествуюче подивився на Олексія Івановича і військового.

— Хто ж з них зробив кортик? — спитав Олексій Іванович.

— Ніхто, — рішуче відповів Мишко.

— Чому?

— Тому що у всіх книгах, які ми прочитали, написано, що кортики з’явилися тільки на початку сімнадцятого століття, а всі ці клейма відносяться до шістнадцятого століття.

Олексій Іванович і військовий переглянулись і засміялися.

— Логічно, — сказав Олексій Іванович. — Але для чого ж, у такому разі, клейма?

Мишко знизав плечима:

— Цього ми не знаємо.

— Хлопці праві, — сказав раптом військовий, взяв у Мишка клинок і підніс його до світла. Вздовж усього клинка тягнулися ледве помітні хвилеподібні малюнки у вигляді сплетених троянд. — Знаєш, що це таке? — спитав він Мишка.

— Ні.

— Це дамаська сталь, — сказав військовий. — Вона виготовлялася тільки на Сході. Виходить, клейма європейських майстрів до цього клинка не мають ніякого відношення. Очевидно, майстер, що зробив цей кинджал, хотів показати, що його клинок кращий від найзнаменитіших. Можливо, з цією метою він і поставив всі ці три клейма. Тепер продовжуй.

Мишко зам’явся, засоромлений тим, що військовий з одного погляду визначив те, над чим хлопці билися стільки часу.

— Продовжуй, продовжуй! — підбадьорив його військовий.

— Ну ось, — знову почав Мишко, — тоді ми вирішили познайомитися із зразками кортиків, що вживалися в Росії, їх було три типи. По-перше, морський, але він чотиригранний, а цей тригранний. Отже, не підходить. По-друге, єгерський кортик, але довжина його тринадцять вершків, а нашого тільки вісім. Отже, також не підходить. Нарешті, третій — це кортик полкових збройових майстрів часів імператриці Анни Іоанівни. Він мав довжину вісім вершків, наш — теж. Він був тригранний, наш — теж. І інші прикмети сходяться, тому ми й вирішили, що цей кортик належав якомусь збройовому майстрові часів Анни Іоанівни.

Мишко закінчив говорити, постояв трохи і сів на диван поряд з Генкою і Славиком, з хвилюванням чекаючи, що скажуть Олексій Іванович та військовий.

— Як ви знаходите цю гіпотезу? — спитав Олексій Іванович у військового..

— Розумно, — відповів той, — дуже розумно. Ну що ж, спробуємо шукати власника кортика.

Олексій Іванович узяв з стола велику квадратну книгу. На її цупкій обкладинці Мишко прочитав заголовок: «Морський збірник. 1916 рік».

— Так ось, — сказав Олексій Іванович, — під час вибуху лінійного корабля «Императрица Мария» загинуло три офіцери, що мали ім’я «Володимир». Іванов — мічман, Терентьєв — капітан другого рангу, Неустроєв — лейтенант. Постає питання: хто з них власник кортика? Зараз подивимося некрологи. — Олексій Іванович перегорнув і пробіг очима кілька сторінок. — Іванов… молодий і таке інше. Неустроєв… ретельний… — Олексій Іванович замовк, видно читаючи про себе, потім повільно проговорив: — А ось цікаво, прошу послухайте: «Трагічна смерть забрала В. В. Терентьєва, видатного інженера Російського флоту, його надзвичайні здібності і глибокі знання, набуті під керівництвом незабутнього П. Н. Підволоцького; давали йому всі підстави стати для озброєння флоту тим, чим був для озброєння сухопутних військ його знаменитий предок П. І. Терентьєв».

— Здається, попали в точку, — сказав військовий. — У вас воєнна енциклопедія є, Олексію Івановичу?

— Петров, — сказав Олексій Іванович, — збігай до Софії Павлівни і візьми для мене воєнну енциклопедію Гранат на букву «Т».

Коли Генка приніс книгу, Олексій Іванович перегорнув її і сказав:

— Є. Прошу слухати: «Терентьєв Полікарп Іванович. Народився в 1701 році. Помер у 1784 році. Видатний збройовий майстер часів Анни Іоанівни. та Єлизавети Петрівни. Служив при фельдмаршалі Мініху. Учасник битв під Очаковом, Ставучанами та Хотином. Творець першої конструкції водолазного приладу. Відомий як автор фантастичного для свого часу проекту підйому фрегата «Трапезунд».

— Бачите, — сказав військовий, звертаючись до хлопців, — от і згодився ваш збройовий майстер. — Потім він задумливо додав: — Між іншим, я пригадую, що був ще якийсь Терентьєв, теж проектував підйом судна, тільки не «Трапезунда», а «Чорного принца», але це, звичайно, інший. «Чорний принц» потонув на вісімдесят років пізніше від «Трапезунда».

— Цікавий збіг, — зауважив Олексій Іванович, — згадуваний у некролозі професор Військово-морської академії Підволоцький — дідусь однієї з наших учениць.

Хлопці переглянулись. Льолька! Оце здорово!

— Ну, хлопці, — сказав військовий, — попрацювали ви на славу. — Він підвівся. — Кортик, Мишко, я поки що у тебе візьму. Не турбуйся, прийде час — поверну. Бачу, що і в тебе якась таємниця є. Може, скажеш нам?

— Ніякої таємниці у мене немає, — відповів Мишко. — Ми просто хочемо відкрити секрет кортика.

— Правильно! — військовий поклав йому руку на плече, — я вам у цій справі допоможу. Тільки справи свої, — він засміявся, — обмежте бібліотекою. Більше ні в що не встрявайте. Ви свою справу зробили. Прізвище моє Свиридов, товариш Свиридов. Ну, по руках, чи що? — Він простягнув Мишкові руку, велику і широку, як у Полевого, і Мишко потиснув її.

Розділ 60

УРОК МАЛЮВАННЯ

— Нове діло! — обурювався Генка, спускаючись по сходах. — Ми дістали піхви, провели серйозні дослідження, з Рум’янцевської бібліотеки не вилазили, все з’ясували, а тепер, коли залишається тільки скарб узяти, він у нас піхви забрав!